Питання спеціального суб’єкта злочину є вкрай важливим як з точки зору наукового пізнання – для правильного уявлення про природу злочинної поведінки, так і з точки зору юридичної практики – для ефективної і адекватної кримінально-правової кваліфікації. Адже і нині на практиці трапляються випадки кримінального переслідування особи – загального суб’єкта злочину – за злочинами, які можуть бути вчинені спеціальним суб’єктом. Ситуація ускладнюється з появою нових різновидів спеціального суб’єкта злочину внаслідок змін і доповнень до законодавства.
Саме такі зміни стались після прийняття Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відповідальності за корупційні правопорушення" від 7 квітня 2011 року N 3207-VI.
Серед внесених цим законом змін, зокрема, слід вказати на зміну назви Розділу XVII Особливої частини КК – внаслідок прийняття Закону він почав називатися "Злочини у сфері службової діяльності та професійної діяльності, пов'язаної з наданням публічних послуг", а також на доповнення даного розділу статтями 3652 "Зловживання повноваженнями особами, які надають публічні послуги", та 3684 "Підкуп особи, яка надає публічні послуги".
Внаслідок цих змін сформувався новий спеціальний суб’єкт злочину – особа, що здійснює професійну діяльність пов’язану з наданням публічних послуг, за умови, що така особа не є державним службовцем, посадовою особою місцевого самоврядування.
З аналізу вищевказаних статей КК слід зробити висновок, що подібну професійну діяльність здійснюють: аудитори, нотаріуси, оцінювачі, інші особи, які не є державними службовцями, посадовими особами місцевого самоврядування, але здійснюють професійну діяльність, пов'язану з наданням публічних послуг, у тому числі послуг експерта, арбітражного керуючого, незалежного посередника, члена трудового арбітражу, третейського судді (під час виконання цих функцій).
З аналізу даного переліку можна зробити висновки про наступне. По-перше, закон виділяє дві групи осіб, які надають публічні послуги:
1. аудитори, нотаріуси, оцінювачі, статус яких як спеціальних суб’єктів ніким чином не обумовлюється додатковими вимогами;
2. інші особи, які здійснюють виконання вищевказаних функцій – лише на час виконання даних функцій.
Причини такої класифікації слід, на нашу думку, шукати в рамках правової природи подібних статусів. Так, відповідно до ст. 4 Закону України "Про аудиторську діяльність" аудитором може бути фізична особа, яка має сертифікат, що визначає її кваліфікаційну придатність на заняття аудиторською діяльністю на території України. Ст. 3 Закону України "Про нотаріат" зазначає, що нотаріусом може бути громадянин України, який має повну вищу юридичну освіту, володіє державною мовою, має стаж роботи у сфері права не менш як шість років, з них помічником нотаріуса або консультантом державної нотаріальної контори - не менш як три роки, склав кваліфікаційний іспит і отримав свідоцтво про право на зайняття нотаріальною діяльністю. Ст. 6 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" вказує, що оцінювачами можуть бути громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які склали кваліфікаційний іспит та одержали кваліфікаційне свідоцтво оцінювача відповідно до вимог цього Закону.
Специфіка статусу цих суб’єктів полягає в тому, що для здійснення професійної діяльності їм не потрібна додаткова санкція органів державної влади чи інших осіб – достатньо наявності свідоцтва або сертифікату. Тобто фактично держава дає аудитору, нотаріусу або оцінювачу право на здійснення невизначеного обсягу відповідних публічних послуг – шляхом видачі сертифіката/свідоцтва.
Інша категорія осіб, що надають публічні послуги має певну особливість. Так, її теж умовно можна поділити на дві групи. В першу слід віднести осіб, які виконують обов’язки експерта та арбітражного керуючого. Особливістю статусу цих осіб є наступне. Так, відповідно до Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" для виконання своїх обов’язків крім свідоцтва арбітражного керуючого і внесення до Єдиного реєстру арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів) України, особа має також бути призначена господарським судом (ст. 1 Закону). Тобто фактично суд надає додаткову санкцію на проведення певної публічної послуги.
Щодо експерта, то можна припустити, що в статті йдеться про судового експерта. Ст. 10 Закону України "Про судову експертизу" зазначає, що Судовими експертами державних спеціалізованих установ можуть бути фахівці, які мають відповідну вищу освіту, освітньо-кваліфікаційний рівень не нижче спеціаліста, пройшли відповідну підготовку та отримали кваліфікацію судового експерта з певної спеціальності. До проведення судових експертиз, крім тих, що проводяться виключно державними спеціалізованими установами, можуть залучатися також судові експерти, які не є працівниками цих установ, за умови, що вони мають відповідну вищу освіту, освітньо-кваліфікаційний рівень не нижче спеціаліста, пройшли відповідну підготовку в державних спеціалізованих установах Міністерства юстиції України, атестовані та отримали кваліфікацію судового експерта з певної спеціальності у порядку, передбаченому цим Законом. Таким чином, для призначення особи судовим експертом потрібна наявність у неї кваліфікації з відповідної спеціальності. В той же час слід зауважити, що для виконання особою, що має таку кваліфікацію, відповідних функцій, вона повинна бути призначена судом (ст. 41 ГПК, ст. 143 ЦПК, ст. 81 КАСУ), або стороною захисту на договірних засадах, слідчим, прокурором чи слідчим суддею (ст.ст. 69, 243,244 КПК).
Таким чином, і арбітражний керуючий, і експерт для виконання своїх обов’язків, крім наявності підтвердженої кваліфікації повинні бути призначені відповідними органами правосуддя.
Нарешті остання категорія осіб, що здійснюють професійну діяльність, пов’язану з наданням публічних послуг – незалежні посередники, члени трудового арбітражу чи третейські судді – призначаються сторонами відповідного спору (ст.ст. 10, 11 Закону України "Про порядок вирішення колективних трудових спорів", ст.ст. 2,5 Закону України "Про третейські суди"). Таким чином, законодавець надає сторонам право самостійно призначати компетентних осіб для вирішення цивільних, господарських чи трудових спорів і це, відповідно, є публічною послугою.
Отже, різниця між двома категоріями осіб, що надають публічні послуги полягає в тому, що одні мають право здійснювати відповідну діяльність без будь-яких додаткових санкцій, а інші призначаються судом/іншими органами/сторонами спору для вирішення конкретного питання/спору і мають нести відповідальність лише за свої дії під час виконання даних функцій.

Партнер Армен Нерсесян (адвокат, к.ю.н.)

Наши координаты

01001, Украина, Киев
ул. Большая Житомирская, 15Б

Тел. 096-243-28-73

Тел. 050-266-27-26

Тел. 067-448-57-13

 

Е-mail: 911inua@gmail.com

Кнопка Вверх